Особенностью дуэта было то, что один герой, Штепсель, говорил по-русски, а второй, Тарапунька, по-украински.
В комментариях к роликам этого дуэта на ютьюбе многие пишут: "Как весело и дружно было во времена советской Украины".
Совсем противоположно думают украинствующие:
На думку провідних українських мовознавців, саме з дуету «Тарапуньки та Штепселя» почалася так-звана політика мовної шизофренії в Україні, оскільки надзвичайна популярність дуету «Тарапуньки та Штепселя» в УРСР у 50-60-х раках й посприяла «заретушованій промоції двомовності».[1] Стратегія протиставлення української vs. російської у УРСР вибудовувалася за опозицією «високе / низьке, престижне / непрестижне, нормативне / ненормативне» й була найпотужніше впроваджена в радянський період у комічному телевізійному дуеті «Штепселя й Тарапуньки», в якому Тарапунька грав роль такого собі суржикомовного дурника-хохла, а Штепсель — «розумного та розважливого російськомовного партнера» з "правільнимі проізношеніямі".[2][3]
У наш час творчий спадок дуету деякі експерти оцінюють як початок новітнього, надзвичайно хитрого витка русифікації України; часи Штепселя і Тарапуньки описують як період «коли українське висміювали і зображали на тлі російського як щось кумедне та меншовартісне» та коли Україна була для всього радянського народу «країною, де окремі кумедні диваки зі своєю „мовою“ та нормальні розумні хлопці, які все розтлумачать „на общєпонятном“».[4][5][6] Серед сучасних мовознавців термін "тарапунько-штепселівська двомовність телебачення" вживають для означення маніпулятивної, принизливої для української мови «мовної шизофренії»
